Коротка історія професії

Тисячоліття відокремлюють сучасне перукарське мистецтво від його первинних ростків, які з’явилися у Древньому Єгипті. Цьому часові належать відомості про зачіски та фарбування волосся. Для жінок і чоловіків, які належали до класів, що панували тоді, основним видом зачіски була перука з волосся, баранячої вовни або ж пофарбованої тканини з бавовни чи льону. Власні волосся єгиптяни в той час вважали за краще голити, причому як чоловіки, так і жінки. Рівні пружні локони перук отримували, закручуючи пасма на дерев’яні палички і змочуючи їх рідкої брудом, яка після висихання легко зчищалась. Колір зачіски у древніх єгиптян був переважно темно-коричневим або чорним, хоча на деяких збережених малюнках можна зустріти зображення людей, у яких на головах сині або навіть помаранчеві перуки. Чим пишніше був парик, тим вище соціальний статус був у того, хто його носив. Між іншим, ставлення до волосся і способу їх укладки як до однієї з ознак станової приналежності, у багатьох народів збережеться аж до кінця XIX століття, про що свідчить вся історія зачіски.
Чернігівський професійний ліцей побуту
Фараон щодня носив округлу перуку, зроблену з великої кількості косичок, які змащували духмяними оліями. Слуги, які виконували волю своїх хазяїв, ходили в перуках з простих матеріалів (папірус,тканина). Таким чином, перукар у Давньому Єгипті повинен був уміти акуратно плести коси, віртуозно володіти голкою, зшиваючи різноманітні перуки та фарбуючи їх. Саме тому, з  сучасної точки зору, давньоєгипетський перукар більше був схожий на кравця.
Давня Еллада в галузі перукарського мистецтва характеризувалась певним професіоналізмом. Греки завивали пряме волосся за допомогою металевого стержня. Чоловічі зачіски відрізнялись великим розмаїттям видів стрижок. Щодо жіночих , то найпоширенішою моделлю був так званий «грецький вузол», волосся зачісували на прямий проділ і на потилиці збирали у вузол, окремі пасма випускали вдовж щік, біля вух. Ця зачіска, не зазнавши значних змін, дійшла до нашого часу.
Говорячи про технічну майстерність давньогрецьких перукарів, слід зазначити, що, крім, уміння заплітати коси, вони були вже знайомі зі стрижкою та гарячою завивкою.
Чернігівський професійний ліцей побуту
Особливе місце у розвитку перукарського мистецтва займає Давній Рим. У період розквіту Римської імперії з’явилося перше перукарське приладдя (щипці для завивки, бігуді), у побут увійшов холодний спосіб завивки. Римляни успішно використовували лужне мило для освітлення волосся та створення складних зачісок, застосовуючи каркас. До речі, вже тоді успішно     існували майстри – перукарі.
У часи Ренесансу разом із прагненням до краси, до відродження грецької культури та мистецтва відновлюється інтерес до зачісок. Феодали того часу мали дуже складні зачіски та перуки. Характерною ознакою зачісок було увиразнення лінії чола та переплетення окремих пасм волосся. Цей стиль тривав у Європі понад 150 років.
На зміну цьому стилю приходить бароко. Законодавцями моди стають монархи та їх двір, наприклад, при дворі французького короля Людовіка ХІV було 500 перукарів.
У другій половині ХVІІІ століття (пізнє рококо) перукарське мистецтво досягає найбільшого розквіту. Королева Марія – Антуанетта та її куафер (перукар) Легро здивували всіх нечувано розкішною зачіскою, яка вражала уявлення. Висота цієї зачіски становила 70 см (каркасом була металева конструкція), а кінцевий результат перукарської роботи можна було побачити за 5 – 6 годин кропіткої праці майстра. Таким чином, куафери того часу були не лише перукарями, а й значною мірою скульпторами, архітекторами та інженерами–механіками.
Чернігівський професійний ліцей побуту
Тоді ж у Парижі була відкрита школа перукарів, яка отримала назву , Академії перукарського мистецтва і існує в наші часи. Велика французька революція 1789 року поклала край цьому стилеві. В моду ввійшли прості, природні зачіски грецького стилю. Згодом, коли до влади прийшов Наполеон, у Франції народився новий стиль – ампір. Зачіски цього стилю відрізняються виключно складною технікою локонів. Після поразки Наполеона перукарське мистецтво дещо занепало.
Чернігівський професійний ліцей побуту
Але це тривало не довго, бо через деякий час з Відня прийшов новий стиль, відомий під назвою бідермайєр, який ставив високі вимоги до майстерності перукаря. Він існував аж до буржуазної революції 1848 року, після чого в Європі наступив новий, майже столітній період під назвою «новий     час».
З другої половини XVII ст. історичний розвиток України був тісно пов’язаний із Росією, оскільки перша входила до складу Російської імперії. Проте , Україна завжди зберігала свої особливості у культурі й мистецтві, зокрема    мистецтві   професійних      перукарів.
На початку XVIII ст. цех майстрів, до якого входили київські цирульники, об’єднував кравців і перукарів. У 1767 р. цирульники створили власний цех. Вони працювали не тільки як майстри-перукарі, але й як медики. Цехи були водночас і військовими організаціями, які брали участь в охороні й обороні міста. Вони виступали як окремі військові одиниці міського ополчення чи утримували`своїх ополченців.

Наприкінці XIX ст. в Європі було створено першу корпорацію «перукарів, голярів, майстрів пaстижерної справи». Корпорація складалася із власників численних дамських і чоловічих перукарень. Такі професійні об’єднання стали виникати в усіх містах Європи, включаючи Російську імперію.
У цей же час у Парижі та Барселоні почали проводити конкурси краси й перукарського мистецтва, в яких брали участь і російські перукарі. Вперше на виставці моди у Німеччині (1916) разом з моделями одягу та аксесуарами було представлено не тільки моделі зачісок, а й інструменти перукарів,перукарське  приладдя  та обладнання.

На початку XX ст. в Україні значно розвинулася перукарська справа. Збільшилася кількість перукарень і майстрів. Звичайним явищем стало розміщення кількох перукарень одна біля одної. У великих містах перукарі об’єдналися в спілки — артілі. У Києві на пл. Льва Толстого зберігся будинок (1901), в якому з 1902 р. до середини 90-х років XX ст. розміщувалася найстаріша перукарня міста.
Після жовтневого перевороту 1917 р. у більшості перукарень було націоналізовано не тільки меблі, а навіть інструменти. В період НЕПу, коли приватні підприємства на деякий час дістали право на розвиток, перукарська справа трохи пожвавилася.

На початку 30-х років значно зросла мережа перукарень у великих містах і промислових центрах, а також у маленьких містечках і селищах, на будівництвах, фабриках і заводах, у колгоспах. Всесоюзним Побутпромоб’єднанням було прийнято рішення підготувати 12 тисяч перукарів; для цього розробили першу програму курсів прискореного типу з перукарської справи. Тобто, вперше було зроблено спробу створити навчальні заклади для професійної підготовки майстрів перукарської справи. У школах і на курсах викладали майстри, які навчалися ще в дореволюційні часи. Методика навчання залишалася традиційною — від майстра до учня.
У 1936 р. Наркомат комунального господарства видав наказ про поліпшення роботи перукарень. У Москві було організовано виставку перукарського реманенту, на якій демонструвалося як вітчизняне, так і закордонне  обладнання.
З 1936 р. перукарі почали проходити «кваліфікаційну експертизу», що дозволило ввести тарифікаційну систему оплати праці. Для перукарень не тільки почали розробляти санітарно-гігієнічні норми, спеціальне обладнання, а й проектувати приміщення. Розроблялися і популяризувалися нові технології  зачісок.

До 1940 р. в Москві існувала дворічна перукарська школа, у вузьких колах фахівців її називали «перукарською академією». В ній навчалися майстри вищої кваліфікації, а заняття проводили професори. Випускники школи отримували право навчати перукарської справи. Наприкінці 40-х років школу перетворили на 9-місячні курси, а у 1951 р. її було ліквідовано.
Історично так склалося, що досягнення перукарів не знаходили свого відображення в музейних експозиціях, бо вважалися звичайними, повсякденно-побутовими. Проте й досі серед музеїв різного тематичного спрямування музеї перукарського мистецтва є рідкісним явищем.

Перукар, стиліст, модельєр – це все він, людина з ножицями. Три століття тому йому доводилося будувати зачіски-вежі на головах юних дам, філігранно стригти гусарські бакенбарди і вуса, в 60-х змінювати колір волосся, всім, котрі мріяли стати як Мерилін Монро, а в 70-х закручувати локони жінок в химерні завитки без бігудів. Професія чудова тим, що майстер, виконуючи свою роботу з душею, дарує радість не тільки людям, а й сам отримує від своєї роботи величезне задоволення. Краса, як відомо, врятує світ, а хороший перукар завжди даруватиме людям тільки красу і своє неповторне мистецтво!

Поділитися в соц. мережах

Share to Google Plus
Share to LiveJournal