Психологічні аспекти оцінювання успішності учнів.

«Не можна допускати, щоб оцінювання знань виділялося з педагогічного процесу як щось відокремлене. Оцінка лише тоді стає стимулом, який спонукає до активної розумової праці, коли взаємини між учителем і учнем побудовані на взаємному довір’ї і доброзичливості. Якщо хочете, оцінка — це один з найтонших інструментів виховання. З того, як ставиться учень до оцінки, поставленої вчителем, можна зробити безпомилковий висновок про те, як він ставиться до вчителя, наскільки вірить йому й поважає його».

В.О. Сухомлинський

Посилення уваги до проблеми контролю знань можна пояснити не тільки бажанням визначити ступінь підготовки учнів, рівень якості викладання, але і потребою вдосконалити всю систему навчання. Оцінювання знань може бути стимулом для учня, проте воно істотно впливає на рівень його домагань, самооцінку тощо.

Аналіз та оцінка знань, умінь та навичок учнів – це невід’ємний структурний компонент навчального процесу. Виходячи з логіки процесу навчання, він є, з одного боку, завершальним компонентом опанування певного змістовного блоку, а з другого –сполучною ланкою системі навчальної діяльності особистості.

Потрібно пам’ятати основні функції оцінювання навчальних досягнень учнів:

Контролююча, яка передбачає встановлення рівня досягнень окремого учня (класу, групи), дає змогу вчителю своєчасно планувати й коригувати роботу й методику вивчення наступного матеріалу;

Навчальна, яка передбачає таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення сприяє удосконаленню підготовки учня, групи чи класу;

Діагностична, яка є основою діагностичного підходу в діяльності вчителя і допомагає йому встановлювати причини труднощів, з якими стикається учень у процесі навчання, виявляти прогалини у його знаннях та вміннях;

Виховна, що виявляється не тільки у меті і змісті завдань, а й у методиці їх реалізації вчителем, у наступному коментуванні оцінюваної роботі.

Оцінювання на уроці досягнень учнів може набувати різні форми і мати певний психологічний вплив. Основними видами порівняльної оцінки є:

1. Оцінювання не відповіді учня, а його особистості («…знову забуваєш, ледачий, неуважний…»): учень не знає, що в його відповіді було правильним, чого вимагає від нього вчитель.

2. Опосередкована оцінка: відповідь учня оцінюється через відповідь однокласника. Така оцінка впливає на формування стосунків у класі.

3. Невизначена оцінка ( «так, сідай …»); мало ефективна тому, що фактично нічого зрозумілого для учня вчитель не сказав.

4. Негативна оцінка: коли педагог оцінюючи відповідь учня, вказує на допущені помилки, стверджує, що відповідь була неправильною. Така оцінка корисна, особливо якщо вона організовує учня на ліквідацію допущених помилок, прогалин у знаннях, мобілізує їх.

5. Оцінка-згода не ефективна для сильних, обдарованих у навчанні студентів і дуже ефективна для слабких.

6. Схвалення-підтримка особливо позитивно впливає на учнів, які втратили віру у свої сили, недооцінюють свої можливості, оскільки добросовісно працюють, але результати не відповідають їхнім старанням.

7. Оцінка-критика впливає на емоційно-вольову сферу учнів. Результат критики багато у чому залежить від способу спілкування вчителя й учня, стосунків між ними. Використовуючи такий вид оцінки, вчитель не повинен бути грубим, принижувати особистість учня. Систематичні приниження призводять до озлобленості.

8. Оцінку-бурхливе обурення педагог використовує рідко, залежно від того, кого оцінюють. У жодному разі не можна принижувати гідність дитини.

9. Оцінка-схвалення – використовується з урахуванням усіх психолого-педагогічних умов.

Окрім оцінювання у своїй діяльності учитель постійно використовує різні форми оцінних суджень, до них можна віднести:

  1. «Малі форми оцінки» під час заняття, які виражаються за допомогою міміки, жестів, модуляції голосу, звертанні до учнів, критичних висловлюваннях і т.д.
  2. «Короткі зауваження» в усній або письмовій формі, судження стосовно успішності учня.
  3. Оцінки, за допомогою яких за 12-ю шкалою оцінюють досягнення учнів.

За характером оцінні судження вчителя у педагогічні взаємодії можуть бути позитивними, негативними та ситуативними.

Щоб на шляху до взаєморозуміння з учнями не виникало перешкод, нам треба навчитися керувати своїми емоціями, які найчастіше стають джерелом міжособистісних конфліктів, неадекватних оцінних суджень.

На допомогу нам прийдуть думки В.О. Сухомлинського. Це й справді “педагогіка на завтра” для багатьох поколінь учителів. Розглянемо лише окремі роздуми Василя Олександровича щодо оцінювання навчальної діяльності учнів.

 

1. Не допускайте, щоб єдиною метою перевірки знань було — поставити учневі оцінку. Нехай якнайчастіше оцінювання знань поєднується з іншими цілями, передусім з новим осмислюванням, розвитком, поглибленням знань.

2. Ніколи не поспішайте з виставленням незадовільної оцінки. Пам’ятайте, що радість успіху — це могутня емоційна сила, від якої залежить бажання дитини бути хорошою. Турбуйтесь про те, щоб ця внутрішня сила дитини ніколи не вичерпувалася. Якщо її немає, не допоможуть ніякі педагогічні хитрощі.

3. Навчання, уроки, виконання завдань, постійне одержання оцінок ні в якому разі не повинні стати єдиною і всепоглинаючою міркою, якою вимірюється, оцінюється людина, а вона, маленька людина, сприймає, переживає цю оцінку, це щоденне вимірювання з особливою гостротою і вразливістю. Вона повинна на власному досвіді переконатися, що її вимірюють багатьма мірами, до неї підходять з різних боків.

4. В оцінці, що її дістає дитина за свою роботу, вона бачить власну працю, напруження зусиль; навчання приносить їй моральне задоволення, радість відкриття. Взаємна доброзичливість учителя й учня при цьому поєднується із взаємним довір’ям.

Поділитися в соц. мережах

Share to Google Plus
Share to LiveJournal