До 150-річчя М.Коцюбинського

Михайло Михайлович Коцюбинський

ЧПЛП

Ти з нами будеш вічно жити,
Як сяйво сонця, як вечірній спів,
Ти так любив землі своєї квіти,
І так, як квіти, ти людей любив.

В. Сосюра.

Вшанування пам’яті М.М.Коцюбинського на Чернігівщині

 

Михайло Коцюбинський – одна з найяскравіших і своєрідних постатей в українській та світовій літературі кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя. В своїх творах він показав силу й енергію простих трударів, їх нездоланну стійкість у боротьбі за нове життя, відобразив соціальні і національні прагнення українського народу, оспівав його високу поетичність.

Літературний учень і земляк М.М.Коцюбинського Михайло Стельмах так сказав про літературну спадщину письменника: «Усе, дорогий Михайле Михайловичу, що написане кров’ю Вашого серця, зосталося в пам’яті всього нашого народу, а слово і краса ім’ям народу увійшли в безсмертя».

У Чернігові ім’я письменника носить вулиця, центральна міська бібліотека. В місті діє літературно-меморіальний музей-заповідник М.М.Коцюбинського, присвячений життю і творчості видатного письменника. Ім’я видатного земляка носить селище в Чернігівському районі.

В 1992 році започаткована Чернігівська обласна премія імені Михайла Коцюбинського, якою щорічно відзначають авторів літературних, мистецьких та наукових досягнень, пов’язаних з Чернігівщиною.  В різні роки її лауреатами стали Василь Буденний, Василь Нечепа, Ольга Яворська, Михайло Шевченко, Сергій Павленко.

Творча Біографія Михайла КоцюбинськогоМихайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 року в м.Вінниці в сім’ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Мати, Гликерія Максимівна Абаз, дуже любила сина, вкладала в нього всю душу. Освіту Михайло здобував у Барській початковій школі (1875-1876), де був дуже старанним учнем та Шаргородському духовному училищі (1876-1880). З гумором згадував письменник подію, яка мала значний вплив на його подальше життя. В 12 років він закохався в 16-річну дівчину, а щоб привернути її увагу, вирішив стати знаменитим. Почав багато читати. Твори Т. Шевченка, Марка Вовчка справили на письменника таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником.
ЧПЛП

Батьки Коцюбинського

Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, брався за поезію, переклади, нариси, та швидко головним полем його письменницької діяльності, справжнім покликанням стає художня проза.

З перших спроб Коцюбинського-прозаїка до нас дійшли оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884), «21-го грудня, на введеніє» (1885), «Дядько та тітка» (1885).

Друкуватися Коцюбинський почав у 1890 р. – львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка». В цьому ж році він побував у Львові, встановивши творчі контакти з місцевими літераторами та видавцями, зокрема І.Франком. Ця поїздка стала початком постійної співпраці Коцюбинського у  західноукраїнських виданнях.

На початку 1891р. він їде в с. Лопатинці на Вінниччині, де поєднує роботу домашнього вчителя в родині місцевого службовця з поглибленим вивченням життя села, народної мови, культури і розпочинає серйозну літературну працю.

За один 1891 рік з-під його пера виходять оповідання «Харитя», «Ялинка», «П’ятизлотник», повість «На віру», віршована казка «Завидющий брат». Твори привернули увагу літературної громадськості, засвідчили, що в українську прозу прийшов талановитий художник.

На початку 90-х рр. частина молодої української інтелігенції, перейнятої ліберально-просвітительськими ідеями, утворює організацію «Братство тарасівців», з учасниками якої Коцюбинський деякий час підтримував зв’язок. Цей зв’язок відбився на його творчості. У казці «Хо» (1894) Коцюбинський підносить значення ліберально-просвітительської діяльності.

Роки перебування Коцюбинського на урядовій службі в Молдавії і Криму дали життєвий матеріал для його творів «Для загального добра» (1895), «Пе-коптьор» (1896), «Посол від чорного царя» (1897), «Відьма» (1898), «В путах шайтана» (1899), «Дорогою ціною» (1901), «На камені» (1902), «У грішний світ», «Під мінаретами» (1904). Одним із свідчень того, що Коцюбинський своїми творами молдавсько-кримського циклу виходив за межі локальних проблем, є те, що його повість «Для загального добра» була надрукована в перекладі російською мовою у журналі «Жизнь» (1899, кн. 12).

ЧПЛП

М.Коцюбинський з родиною

Багата творчими здобутками п’ятирічна служба у філоксерній комісії стала періодом інтенсивного зростання письменника. Залишивши роботу в комісії, він після безуспішної спроби влаштуватися на роботу в Чернігові, де жила сім’я, їде до Житомира і займає різні посади в редакції місцевої газети «Волинь».

На початку 1898 року Коцюбинський нарешті дістає роботу в чернігівському земстві. Важливим моментом світоглядно-художньої еволюції Коцюбинського було оповідання «Лялечка» (1901). У «Лялечці» Коцюбинський постає визначним майстром психологічного аналізу. Зосередження уваги на психологічних колізіях стає визначальною рисою творчості Коцюбинського.

Дещо окремо в доробку Коцюбинського стоять твори на теми з минулого українського народу – «На крилах пісні» (1895) і «Дорогою ціною» (1901). Їх єднає романтично-піднесена, героїчна тональність.

Новела «Цвіт яблуні» була в українській літературі новаторською за темою: порушувалась проблема ставлення письменника до дійсності, говорилося, що митець за будь-яких обставин не може забувати про свій громадянсько-професійний обов’язок, повинен боліти чужим горем, як власним.

До теми «Цвіту яблуні» Коцюбинський повертається ще не раз (цикл мініатюр «З глибини», поезія в прозі «Пам’ять душі», незавершений твір «Павутиння», новели «Intermezzo» і «Сон»). Виражене у цих творах ідейно-мистецьке кредо декларується й у листі-відозві М. Коцюбинського і М. Чернявського 1903р. до українських письменників. Наступний розвиток української літератури Коцюбинський бачив у розширенні її тематичних та ідейних обріїв, пошукові нових художніх форм.

Провідним жанром малої прози Коцюбинського після 1901р. стає соціально-психологічна новела. У 1906-1912 рр. М. Коцюбинський створює новели «Сміх», «Він іде» (1906), «Невідомий», «Intermezzo», «В дорозі» (1907), «Persona grata», «Як ми їздили до Криниці» (1908), «Дебют» (1909), «Сон», «Лист» (1911), «Подарунок на іменини», «Коні не винні», образки-етюди «Хвала життю!», «На острові» (1912), а також повість «Тіні забутих предків» (1911).

Художні нариси «Хвала життю!» й «На острові», написані влітку 1912р., – останні твори М. Коцюбинського. Пафосом торжества життя над смертю пройнятий нарис «Хвала життю!». Лейтмотивом нарису «На острові» також є ідея безперервності, вічності людського буття. Коцюбинський побував у багатьох екзотичних місцях – у Криму, Бессарабії, на Гуцульщині та в Італії, його листи переповнені враженнями від природи цих країв. Коцюбинський вражав своїх сучасників знанням природничих наук. Він проникав у таємниці природи через наукову літературу і власні спостереження. Це допомагало йому глибше, по-філософськи сприймати навколишній світ, краще збагнути і точніше відтворити життя людини в органічному зв’язку з усім світом. Природа і людина зливаються у нього в одне ціле, стоять в одному поетично-філософському ряду.

Мовна практика Коцюбинського – один з яскравих прикладів широкого підходу до розвитку літературної мови. Не заперечуючи ваги різних стилів української літературної мови, слів-новотворів, оригінальних виразів, конструкцій, він головним джерелом збагачення мови літератури вважав загальнонародну розмову.

Творчість Михайла Коцюбинського служить художнім прикладом уже не одному поколінню українських письменників.

Слава його життю!

Слава його таланту!


Поділитися в соц. мережах

Share to Google Plus
Share to LiveJournal